87cd95e4     

Радутный Радий - Друга Вежа (На Украинском Языке)



Радўй РАДУТНИЙ
ДРУГА ВЕЖА
Полювання не вдалось.
Мисливець повернувся злий, голодний й перемазаний в якусь смердючу
багнюку. Анў шматку якогось харчу не лишилось, й вся родина могла хўба що
пўдперезатись мўцнўше.
Сонце сўдало, старий з двома онуками все ближче присувались до
невелико• пересувно• пўчки; жўнки засўли, як завжди, трохи далў й
неголосно сперечались за якесь шмаття, а мисливець мовчки, злостиво й
роздратовано шлўфував стрўли.
Онуки то сидўли спокўйно, то починали бешкетувати, один спробував-був
причепитись до батька - через хвилину обом жўнкам довелось разом його
втўшати.
- Не лўзь до батька, - на диво синхронно примовляли вони. - Батьковў
сьогоднў не пощастило, бачиш, ходив до ве... до самого вечора, й нўчого не
принўс, не чўпай його, пўди краще до дўда, хай вўн казку розкаже, тўльки
близкь до печў не сўдай, погано буде...
Сонце спустилось ще нижче, снўг уже не рипўв, а тихенько потрўскував,
з лўсу час вўд часу чулось рипўння дерев, що трўскались вўд морозу, й
темна тўнь Вежў вўдходила все далў й далў по своему споконвўчному колу.
- Дўду, - один з хлопчакўв залўз йому на колўна. - Дўду, мами
сказали, щоб ти розповўв казку...
- Дўду, дўду, а розкажи про оте... - пўдхопив другий.
"Оте" звично бовванўло на заходў, починаючись товстою колоною просто
з гори й ховаючись верхўвкою в низьких хмарах. Занадто турботливў матусў
не давали дўтям дивитись на Вежу - щоб голова не запаморочилась, й
поступово навўть слово це стало не зовсўм пристойним.
- "Оте"... - незадоволено пробурмотўв дўд. - Яке воно вам "оте".
Скўльки разўв казав - Вежа. Пхе, "оте"... Придумали ж.
- А мами кажуть...
- Пхе, "мами кажуть". Слухайте •х бўльше. Чорт з ним, повну назву вам
ще рано знати, але не "оте" - а Вежа.
- А як це - повна назва?
Дўд оглянувся на жўнок, завважив нашорошенў вуха, посмўхнувся й
зненацька видав:
- Трансформатор простору!
Й задоволено захихотўв, коли обидвў жўнки здригнулись й почервонўли.
"Старий дурень!" - досить чўтко долинуло з ўхньго боку.
Дўд захихотўв знову.
- Дўду, а навўщо вона?
З усього видно було, що дўти причепились надовго. Старий зўтхнув,
щось пробурчав про "вкотре" та "сто разўв", й почав:
Був час, коли люди жили не так, як зараз. Завжди було багато •жў,
всяко• - й трави, й м'яса. Й пўчок було багато. Й одяг тодў робили, а не
гризлись за кожен шматок старих лахўв...
"Старий дурень!"
...й полювання тодў було краще...
Батько на мить перестав чистити стрўлу й кинув злостивий погляд.
...та й взагалў, тодў добре було. Кажуть, й снўг тодў лежав не весь
рўк, а тўльки половину...
"Старий брехун!"
...й сонце було бўльшим й свўтило дужче. Люди жили в теплих бункерах,
а не в наметах, •ли досхочу й, кажуть, вмўли навўть лўтати...
- Не забрўхуйся, дўду! - не стерпўв мисливець.
- А навўщо, дўду? - запитав старший онук.
- Що - навўщо? - не зрозумўв старий. - А, лўтати? Як це, навўщо?!
Ну...
Вўн замислився.
- Ну... ну... а хоча б для полювання! От вмўв би батько лўтати - може
б щось й вистежив.
Мисливець незадоволно скривився.
- Еге ж, й голоду тодў не було.
Всў зўтхнули, а молодший онук мало не заплакав.
- Люди будували тодў багато бўнкерўв - великих, теплих. Були машини -
це як наш вўзочок, тўльки великў, й •здили вони самў, й возили людей...
- А про Бога коли буде?
Дўд здригнувся, мисливець завмер, й жўнки ще бўльше нашорошили вуха -
якщо це взагалў можна було зробити.
- Щодо Бога... - почав був старий. - Це вам матусў наплели?
- Так, мами розповўдали. Мама бўльша. Вона



Назад